Джулинська об’єднана територіальна громада
Бершадський район, Вінницька область

Історія сіл ОТГ

 

 

На території  громади  розташовані чотири  населених пункти:  село  Джулинка, село  Берізки-Бершадські, село Чернятка, село Хмарівка.

 

ДЖУЛИНКА

 

Село  Джулинка  Бершадського району Вінницької області розташоване на лівому березі річки  Південний  Буг за  25  км  від  районного центру  м.Бершадь  і за  180 км  від обласного м.Вінниця. Село належить до стародавніх поселень України і, на жаль, точної дати заснування не встановлено.                 

За  народними переказами, село існує дуже давно. Назва села походить від татарського слова «джуя»,  означає сміливий, хоробрий. Так називали  місцевих  жителів, які славилися мужністю при захисті свого поселення,що розкинулося на березі Південного Бугу. Напередодні  реформи  1861 року  у  Джулинці  налічувалося  323 двори, 922  ревізькі душі. Реформа 1861 року  не  виправдала сподівань селян. Тяжка підневільна праця, великі викупні  платежі (щорічно слід було сплачувати  близько 5 тис.крб) вели до посилення опору селян. Тому, коли в квітні 1861 року в Ольгопільському повіті  почався  виступ  незадоволених  реформою, у  Джулинці  підтримали їх. В пореформений час прискорився   економічний розвиток села. Починаючи з 1873 року в Джулинці кожні  два  тижні відбувалися  ярмарки.

Наприкінці  ХIХ ст. у навколишніх  селах  Усті  і  Красносілці   будувалися  цукрові  заводи, що зумовило деякі зміни в заняттях населення Джулинки. Селяни  почали   висівати  цукрові  буряки для  цих підприємств. У селі з’явилися  підрядчики, які наймали селян на  сусідні цукроварні. На кінець ХIХ ст. припадає  завершення  будівництва  залізниці  Вінниця-Гайворон, що  проходила біля села .Це теж вплинуло на заняття населення .До початку 20 століття  Джулинка  виростає у велике село з 798 дворами і 3307  чол  населення.

Адміністративно-територіальна  реформа 1861 року створила нові органи селянського управління. Вони складалися  з  волосного старшини,  сільських  старост, збирачів   податків, одного або двох засідателів і волосного писаря. Волості  проіснували до березня 1923 року, коли замість них утворили райони.

В культурному  відношенні  Джулинка  була відсталим  селом. В 1863 році тут відкрили першу парафіяльну школу, для якої у 1869 році  звели  окремий  будиночок, її відвідувало на початку70-х років близько 70 хлопчиків і 10 дівчаток щорічно. Згодом у 1892 році в Джулинці почала працювати окрема  церковнопарафіяльна  школа  для  дівчаток, а в 1892 році-церковна школа грамоти. До ХХ століття в селі про медичні заклади навіть не знали.

Лише напередодні першої світової  війни  земство збудувало в селі невелике лікарню , де  працювали лікар,фельдшер і медсестра.

                     На  1 січня 1869  року  Джулинська   волость  входила  до третьої мирової  дільниці Гайсинського повіту. Їй  підпорядковувались села Джулинка,Теофілівка,Чернятка,Ставки,

Берізки-Бершадські.

19 листопада 1924 року був утворений  Джулинський  район . Значно  зріс  культурний рівень

Джулинки . В  селі  працювали  школа,  лікнеп і бібліотека  . Селян обслуговувала лікарня і амбулаторія.

                     В червні 1925 територію України поділили на 41 округ і 624 райони. Джулинський  та Бершадський райони увійшли до складу Тульчинського  округу .

27 лютого 1932 року було утворено  Вінницьку  область . Серед 69 районів були Джулинський  і Бершадський.

                     У  жовтні 1925  року  в  с.Джулинка  відбулося свято урожаю ,відкрилася  перша сільськогосподарська  виставка ,на  якій було представлено 90  накращих  селянських  господарств. Господарство  в  основному  велося  одноосібно а єдиний  ТСОЗ »Крок до соціалізму» об’єднував тільки  частину  незаможників. Протягом  192  року в селі утворилося ще три  ТСОЗи. Джулинські ТСОЗи  об’єднували  105  бідняцьких  господарств , які обробляли  447,8 га землі. Врожайність на усуспільнених  ланах  була значно вищою, ніж на одноосібниках.У 1930році деякі хлібороби почали розбирати худобу,реманент і кидати  колективне  господарство.

                     27 грудня 1931 року  вийшов  перший  номер газети»Колгоспна праця», яка пропагувала передовий досвід і переконувала  селян в перевагах   колективного  господарства. В  цьому ж році вона організувала  рейд  перевірки  стану  колгоспів, а навесні 1932 року -  змагання  бригад колгоспів  за  кращу бригаду  району  і утворила  грошовий  фонд  для  преміювання  передовиків змагання. На кінець травня 1933року в Джулинці утворилося  три  колгоспи , які об’єднували 81 процент  господарств і близько 90 процентів усіх орних земель села .В  колгоспах  нараховувалося 329  коней , чимало рогатої худоби.

Важливою подією села було створення в серпні 1933  року Джулинської МТС . Вона мала 24 трактори, які  були розподілені між 5 бригадами і обслуговували 17 колгоспів.Зростав і тракторний парк  Джулинської  МТС, яка 1940 року мала 81 трактор,12 комбайнів та іншу техніку.На околиці села  виросло містечко МТС з  майстернями  і  гаражами. Змінювалося  й обличчя села, поліпшувався  добробут  трудящих. У 1931 році в Джулинці  відкривається  семирічна  школа ,а через 4 роки   в новому будинку-середня. В селі звели  великий  районний  будинок  культури; вів передачі  радіовузол, працювала стаціонарна установка   ,  тисячі  книжок  налічувалося в сільській бібліотеці.У мальовничому  куточку села розмістилася лікарня.

Але   продовжувати   мирну   працю  джулинці  не змогли:почалася війна.28 липня 1941 року фашистські загарбники вдерлися в  село, грабували жителів, знущалися з них.Багато  джулинців полягло за період війни.

З  великим  нетерпінням  чекали джулинці  визволення з фашистської  неволі яке несла їм Червона Армія.11 березня 1944 року частини 2-го Українського фронту вступили  на околицю села.А вже 12 березня  Джулинка стала вільною. Зразу ж після визволення села почалося  відродження зруйнованого фашистами господарства.Зусилля  трудящик, спрямовані на відбудову господарства, дали  хороші  наслідки. Міцніли колгоспи.

Відновили свою діяльність всі заклади культури і охорони здоров’я.

1  вересня 1944 року  відчинилися двері середньої  школи,за парти сіло 430 учнів,їх навчало 20 учителів. В 1946 році населення  Джулинки  методом  народної  будови  відремонтувало  будинок культури. При  ньому  працювали  гуртки  художньої  самодіяльності, бібліотека, демонтувалися кінофільми.

                     В 1950 році всі три колгоспи об’єдналися в один . Це  позитивно  позначилось  на виробничих досягненнях  господарства - врожай  пшениці  становив  25,5  цнт,цукрових буяків -250,6цнт з  га, а  грошові прибутки  колгоспу у 1950 році досягли  2696  тис.крб. Колгоспне стадо збільшилося до 770 гол великої рогатої худоби. Зростала  технічна  оснащеність господарства.   Джулинську    МТС 1958 року було реорганізовано   в  РТС . Колгосп  придбав  18 тракторів і багато іншої техніки.До артілі перейшло 105 чоловік механізаторів, які  раніше працювали  в МТС.Господарство міцніло, зростали  його  прибутки, того року вони становили 7 млн карбованців .

10 вересня 1959 року з метою укрупнення адміністративних одиниць  Джулинський  район ліквідували і передали до території Бершадського.

                     На кінець 1970 року в колгоспі було 115 тракторів,32 комбайни,40 автомобілів та багато іншої техніки.Працювало 3 кузні, 4 майстепні, млин, олійня, 2  пилорами , тощо.В різних галузях колгоспного  виробництва  трудилося  понад  2 тисячі  чоловік .Виросли  свої  кадри  спеціалістів з вищою й середньою освітою.За досягнуті успіхи колгоспі  окремі  колгоспники  неодноразово відзначалися  урядовими  нагородами  та  грамотами і дипломами  ВДНГ. Поряд з трудівниками колгоспних  ланів  гідний  внесок  у  спільну  працю  вносять  колективи  цегельного заводу, черепичного та столярного цехів , маслозаводу. Розширено хлібоприймальний  пункт з добре обладнаними  зерносховищами  та  потоковою  лінією  кукурудзяного  заводу, на  якому працює понад 100  чоловік. Джулинське  відділення  сільгосптехніки обслуговує 10 колгоспів району. Розвиваються освіта й культура на селі.

У побут  входять нові свята, звичаї  та обряди. Щорічно в листопаді відбувається свято урожаю,на якому вшановують передовиків колгоспного виробництва.

Уродженцем села є український скульптор, заслужений майстер народної творчості УРСР

С.Х.Печений.

Соціальна структура села має такий вигляд: загальноосвітня  школа , дитячий  садочок, амбулаторія ,бібліотеки, музична школа, школа-інтернат, будинок культури.

На території села розташовані  такі  підприємства, організації, установи: ТОВ »Агрофірма

«Джулинка», Тов» Джулинське  ХПП», ТОВ »Джулинський елеватор» , інкубаторно-птахівнича станція, залізнична  станція. На території  сільської  ради  утворено  8 фермерських господарств.

Через село проходить залізниця Вінниця –Гайворон

 

 

БЕРІЗКИ БЕРШАДСЬКІ

  

  Село  Берізки  Бершадські  розташоване  на  правому  березі  річки  Південний  Буг за 25 від районного  центру  м.Бершадь  і за 175 км  від  обласного  м.Вінниця.

Історія  с.Берізок-Бершадських  сягає  глибини ХVI століття. Поселення засноване на березі раніше повноводної  річки. За  переказами  старожилів у цих  місцях  раніше  діяла  переправа  серед порогів. Назва  походить  від розкішного  березового  гаю, що в ті часи  підступав  від  Ставків аж до  малих  сільських  околиць. Чому «Бершадські»?  Про це можна дізнатися  із  книги  протоієрея-просвітителя  Євтимія  Сецінського» Труди Подольского епархиального историко-статистического комитета», виданої   в 1901 році. Це для того пише автор,щоб  відрізнити від  двох інших сіл, що біля Чечельника та Надкодимських, Балтського повіту.

Як давно існує село, невідомо. За народними переказами, спочатку  воно  розташовувалося  дещо південніше  від  теперішніх Берізок і називалося «Селище».

У сиву давнину його головною  візиткою   була  печерна  церква. До речі, єдина у при бузькій  місцевості  Поділля, яку видовбали  не в  скелі, а під землею. У бойовій  і  постійно тривожній обстановці  прикордонного  краю  такі  місця  і монастирі  виникали  як  прилисток  для православних у лихі  години  ворожих  навал.

Печерна  церква  розташовувалася  біля  приходської  у садибі священника   на  майже восьмиметровій  глибині. Вирита  невідомо  ким  у  глинистому шарі грунту.Ходи  мали вигляд вузеньких  розгалужених  коридорів  шириною 1 м 5см ,які сходилися біля двох невеликих кімнат. Одна з них колись була  церквою, бо посередині  зберігся  престол, влаштований  з  невеликих погано  випалених  цеглин. Церква  досягала  в  довжину  трьох  метрів ,ширину-3,5  метра, висоту -2 метри 35сантиметрів.

Як  усе  Поділля , Берізки-Бершадські в своїй  історії  зазнавали спустошливих  набігів турків, кримських татар, польської   шляхти. Під  час  ворожих  нападів  місцеві жителі ховалися у підземних  переходах  і схронах. За всіма ознаками  це був такий собі затишний дрібний  населений пункт.Хижі  під солом’яними  дахами  тулилися  вуличками  біля  безіменної  річечки-притоки Південного Бугу. Воду  пили  всього  з 4 криниць. До  речі,сьогодні  вони  викопан і у кожному дворі.

Колись село належало  панам  Корвицьким, потім перейшло  до  Мошинських, а після  них-Шембекам. На  початку  1901  року  тут  проживало  758  чоловіків  і  824  жінки майже всі хлібороби.

Визначних  подій  на  межі  ХIХ  та  ХХ  століть, їхніх  героїв  – учасників  історія  не  вберегла.

Революція 1917 року торкнулася і Берізок-Бершадських. Інколи  влада  за день кілька разів

переходила з рук до рук різних  протиборних  сил  та  банд. Жили  важко  і  складно, холодно і голодно.

                     Після   закінчення  громадянської  війни  радянська  влада, передавши  землю селянству, допомагала  розвиватися  господарству,  надаючи  йому кредити  на  придбання  різної техніки та інвентарю.

У 1927-1928  роках  було  створено  ТСОЗи. Активізується  господарське  життя:  в селі з’являється трактор «Фордзон». Першими  механізаторами  були  Павло  Недорода, Федір Мовчан. Влітку 1930 року  Берізки  збунтувала  жіноча  «волинка», яку  очолила  Лукія  Лазарченко. Колгосп  опинився на межі  повного  банкрутства. Більше  половини  односельців  покинули  його, забрали своє усуспільнене  майно.

У  1932-33  роках  настала  чорна  сторінка  історії-голодомор. Не  було  такої сім’ї, де  не  вмирали з голоду. В травні  1933  року  влада офіційно  засвідчила  випадки людоїдства в  селі.

Хто вижив, об’єдналися  в  чотири  колгоспи.

                     Перед  Великою  Вітчизняною  війною  село  невпізнанно змінилося. Колгоспи  стали більшими, багатогалузевими ,механізованими. Хоча  надалі  люди  важко працювали, жити ставало легше ,почали  отримувати  по  200-250 грамів  хліба  на    трудодень.

Змінилась  і  культура. Не  залишилося  й  сліду від корчми. Школа  стала  семирічною.  Кількість учнів  збільшилася  до  150, їх  навчали  6 педагогів. У  селі  працювали  водяний  млин (сюди приїзджали  з  усього  району),  бібліотека, пункт  медичного  обслуговування..

Велика  Вітчизняна -  нове  важке  випробовування  для  жителів  Берізок-Бершадських. Багато  з них добровільно  пішли на фронт. Наші земляки мужньо боролися з ворогом, 130 з них не повернулися до рідного дому. 13 березня 1944 року війська 373-їстрілецької дивізії другого Українського фронту визволили  від окупантів  Берізки-Бершадські. На  підступах  до  Південного  Бугу  розгорілися  важкі бої. В  Джулинці  німецькі  частини  збудували  укріплення , замінували  і міст через річку. Але стрімкого наступу не змогли зупинити.

П’ятій  танковій  бригаді  другого  танкового  корпусу  вдалося  порвати  оборону  в  Джулинці та оволодіти  переправою. Це  допомогло  нашим  військам  форсувати  Південний Буг, вийти  на  його правий  берег. Танк Федора Мехніна  першим  виїхав  на  дерев’яний міст,  але підірвався і впав в воду  разом з екіпажем. Врятувати  нікого не вдалося.

До 30-річчя  визволення  села на честь мужніх танкістів на березі Південного Бугу, неподалік  від автомагістралі, спорудили  обеліск. Це священне  місце , а через  річку –могила -, в  якій  поховані воїни,  що  загинули у  березні  1944 року.

У  1975 році у Берізках-Бершадських  відбувся  величний  мітинг  з  нагоди  відкриття  меморіалу слави. В  центрі села викарбувані  прізвища  та  імена земляків, які  не  повернулися  з війни. В урочисті  та святкові дні  односельчани  несуть квіти до  священних  споруд. Хвилиною  мовчання вшановують  їх  пам’ять ,а молодята  покладають  до підніжжя  на барвистих  рушниках  хліб і сіль.

У повоєнні роки  сталися  чималі  зміни : чотири  невеликих  колгоспи  об’єдналися  у два.

В 1947 році-засуха, знову голодували. У 1949 - з’явилася  техніка, зокрема  машина-полуторка. У цей час  колгосп  побудував  капітальні  тваринницькі   приміщення,  кормокухню,  столярний  цех, тік, зерносховище , майстерню, тракторний стан.

Мали  свою  пилораму  і млин. У  центрі  села  споруджено   типове  приміщення  дитячих  ясел  і дитячого садка, проклали  бруковану  дорогу. За  роки  радянської  влади  із Берізок-Бершадських вийшли  спеціалісти  різних  галузей  знань: учителі, агрономи, інженери,  артисти.

У 1951 році два  колгоспи  об’єдналися  в один. В 1959 році  Берізки-Бершадські об’єдналися з Джулинкою  в одне  господарство. За  кошти  колгоспу  споруджено  школу , будинок  побуту, нове відділення  зв’язку, дитячий  садок, новий  магазин, авто зупинку, асфальтовано 1,5км дороги.

1  грудня 1991 року жителі села,  як і вся Україна,на референдумі   виявили  своє прагнення  до створення   незалежної  держави. З’явилися  нові форми   господарювання. З  1996  року відбулося розпаювання земель.На базі колишнього КСП »Джулинка» (зміна назви  колгоспу ім..Котовського на КСП» Джулинка» відбулася 1984 р.) в березні 2000 року створено ТОВ»Джулинка». Нині, крім ТОВ»Агрофірма «Джулинка»,землі  сільської  ради  орендують приватні  власники.

Церква  Івана  Богослова – найдавніша  споруда села. Вона  була свідком усіх подій минулих століть, однак, незважаючи  на  те, що інші храми району  руйнували  і грабували, цей  вцілів,безперервно працював.

Берізкобершадська  школа I-II ступенів  збудована  у 1975 році .  В ній 10 кабінетів,класи –кабінети для початкового навчання, кімнати  ручної  праці  та  етнографічна, бойової  та трудової слави, бібліотека, спортзал, їдальня, актовий зал.

Якщо  говорити  про  сьогодення, то соціальна структура села така: діють  сільський клуб, бібліотека, відділення зв’язку,  дитячий садок,  загальноосвітня школа.

В Берізках-Бершадських пролягає  автомагістраль  Бершадь-Умань, а також у напрямку Гайворона, отже ,жителі  можуть  легко  дістатися  до столиці, інших  міст своєї та сусідніх областей.

 

ЧЕРНЯТКА

 

           Село Чернятка розташоване на лівому березі річки Південний Буг за 28 км від районного центру м.Бершадь і за 176 км від обласного м.Вінниця.

Село Чернятка засноване, ймовірно, в ХII столітті. Перші  поселенці села були нащадками трипільців першоорачів. Про це є свідчення в книзі Є.Паламарчука(співавтор І.Андрієвський) Зорі Трипілля.-Вінниця.-2002.-С.56.Є.П.Паламарчук в 60-х поч.. 70-х р.р.ХХ ст..працював учителем  історії і директором восьмирічної Чернятської школи.В 1968 році разом з учнями на лівому березі Південного Бугу поблизу с.Чернятки розкопав і дослідив залишки трипільського житла,знайшов знаряддя  праці з  кременю, фрагменти  керамічного посуду, ливарну  піч.

         Збереглися перекази того, звідки походить назва села. Місцева легенда свідчить,що на тому місці, де зараз розташоване село,був колись  дрімучий ліс, залишки якого збереглися і досі в південно-західній частині села «Стінка». В цьому лісі був хутір, тут поселився  козак,одружений на циганці. Після  смерті козака на хуторі господарювала його дружина, прозвана в народі «Чорнявою»,а її хутір - «Чорнявкою».

Пізніше,коли село стало власністю графа Салезія Потоцького,він перейменував його в Чернятку.

       Близько 1810 року село перейшло у володіння  графа Мошинського. Петро Мошинський ( 1800-1897р.р. ) – маршал , предводитель  дворянства  волинського, колекціонер. Переїхавши у 1819 році в Бершадь , він заснував свою головну резиденцію- Панський палац, що був збудований у формі класицизму ,який проіснував до початку ХХ ст..П.Мошинський  за участь в ордені Тамплієрів 1826р. заарештований і засуджений до 12 років заслання. Спочатку він  знаходився в Тобольському, а потім-у Чернігові, Києві. В 1840 році переїхав на постійне місце проживання у м.Краків.В 1841 році село перейшло у володіння його дочки Жозефіни.У 1863  році  цей маєток забрали за борги євреї і продали Якову Русецькому.В 1754 році граф  Потоцький виділив кошти на спорудження  храму. Було збудовано дерев’яну церкву на честь успіння  Пресвятої  Богородиці.

      Жителі села до кінця ХVIII ст..були уніатами, потім перейшли на православну віру.

Першим православним священником  був Григорій Заєнчковський. Радянська влада в селі була встановлена в 1918 році.Не обминули чорні сторінки жителів села в 1932-1933 голодні роки. Люди їли бур’яни,вишневе листя, цвіт акації, збирали устриць в річці Південний Буг.

       З початком Великої Вітчизняної війни (1941-1945р.р.) 512 односельчан пішли на фронт захищати країну від фашистських  загарбників. Наприкінці 1941 року  в селі було створено  підпільну партизанську групу. На фронтах війни загинуло 181 чоловіків.

В 1969 році збудовано монумент Вічної Слави, де на плитах викарбувано імена загиблих односельчан.14 березня  1944 року село було визволено від фашистів військами 116 стрілецької дивізії 52 армії 2-го Українського фронту.

      В після воєнні роки почалася  відбудова  господарства.13 червня 1951 року розпочалось

Чернятської ГЕС силами  колгоспів  колишнього Джулинського  району. ЇЇ будівництво

завершилось в 1958 р.Село Чернятка та села району були  електрифіковані. В 70-80 р.р.ХХ століття в селі було збудовано-Будинок культури, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, школу.З виробничих споруд збудовано насіневий завод, молочно-товарну ферму, свиноферми. Господарство постійно оновлювалось.Закуплялись нові трактори і комбайни. За трудові успіхи в сільськогосподарському виробництві колгосп був нагороджений грамотами та медалями. Значна увага приділялась природоохоронній роботі. Довгий час  в селі працював  аматор-квітникар Микола Федорович  Довгань. Завдяки його умілим рукам село було подібним до розарію.

Визначним  для жителів села став 2005 рік. В селі введено в експлуатацію газопровід, газифіковано школи в селі Чернятці та Хмарівці, Хмарівський ФАП. В  2006 році з ініціативи сільської влади при допомозі інвестора місцевого господарства вдалося збудувати асфальтівку від Джулинки до Чернятки.

      Соціальна структура с.Чернятка має такий вигляд: загальноосвітня школа, амбулаторія, бібліотека, будинок культури, дитячий садочок.

     На території с.Чернятка розташовані такі підприємства,організації: ТОВ»Надбужжя Плюс»,ТОВ «Ренджи Бершадь», Чернятська ГЕС.

   

ХМАРІВКА

 

                    Село Хмарівка розташоване на лівому березі річки Південний Буг за 26 км від районного центру м.Бершадь і за 173км від обласного центру м.Вінниця.

 

За давньою легендою село Хмарівка заснував козак на ім’я  Хмара.Було це в давні часи,він

їхав   здалеку і дуже втомився,з’їхав в долину до річки, напоїв коня, сам відпочив і дуже  сподобалося  йому це місце.

Мальовнича природа,верби над водою, тихо, привітно. От і вирішив він тут залишитись. Так і зробив,поставив собі хатину і став жити. Помалу до нього почали  приєднуватися  і інші люди, почали будувати домівки  інших  мешканців і поселення  стало збільшуватися. Так утворилося  село, а в честь першого козака-поселенця , козака Хмари,всі стали називати це село Хмарівкою. Судячи з легенди люди тут жили дуже давно,але жодних письмових свідчень про ті далекі часи не залишилося.

     Козак Хмара та його нащадки недовго,напевне тішилися волею,бо згодом село одержало своїх господарів. Одними з господарів були сім’ї панів Потоцьких, Ліпковських.

    Кріпосницька система,яка була гальмом на шляху до економічного розвитку,почала розпадатися ще в половині  ХIХ століття,а вже в 1861 році кріпосне право було скасоване.

Після реформи1861 року з’явилися заможні селяни.Головною сільськогосподарською культурою  для вирощування стає пшениця .В 1930 році  відбулась колективізація. Перший колгосп називався «Ударник» і першим головою був Шевчук Тодосій Андрійович.

Працювали дуже важко в полі :з 4 ранку і до 12 години ночі. Все робили вручну:косили, в’язали, коровами орали. На один трудодень давали по 300 г хліба (зерна).

При розрахунку з колгоспником відраховувалися податки,які були великими;виходило,що люди були винні ще в колгосп. Люди харчувалися так:пекли кукурудзяний хліб, кабаки, буряки.

   1933 рік був посушливим,в результаті чого був недорід,від колгоспу нічого люди не отримали і почався голод. Коли почався голод ,люди їли все підряд:копали коріння,зривали з дерев бруньки. Сушили,товкли в ступі,перемішували з розтертими жолудями і пекли такі коржі. Як почала рости трава,то їли траву. В річці ловили все, що шевелилось: від риби до жаб. Померло дуже багато жителів села.

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна,багато односельчан пішло на захист своєї країни. Сільську молодь почали відправляти на каторжні роботи в Німеччину. Фашисти ходили по хатах,забирали в людей їжу.

Після визволення від фашистських загарбників розпочалася відбудова господарства.

В 1946-1947 роках-знову випробовування голодом. Громадська худоба гинула. В основному тягар в землеробстві лягав на корови і плечі колгоспників:орали коровами,а боронували самі. Коли в посушливий 1946 рік було зібрано невеликий урожай і те зерно,минаючи колгоспну комору,вивозили прямо на елеватор. Вимітали і те,що селянин виростив  у себе на присадибній ділянці. Повторювався сценарій 1933 року,такі ж податки,така ж хлібозаготівля.

Низька культура землеробства ,слабка технічна  база колгоспів,підірвана війною,згубна для селян політика примусової хлібозаготівлі викликали продовольчі труднощі 1946-1947 р.р. Люди масово почали кидати свої домівки в пошуках кращого життя. Їх можна було зустріти на території Тернопільської, Волинської, Львівської та інших західних областей України. Місцеве населення співчутливо ставилося до побратимів,ділилося з ними хлібом-сіллю. Зупинити людський потік,що плив у Західну Україну,нікому не вдалося. Як свідчать архівні документи, трудящі Вінничини отримали в 1947 році від своїх західно-українських побратимів значну матеріальну допомогу,що обчислювалася сотнями тонн зерна.

Соціальна структура с.Хмарівка має такий вигляд: загальноосвітня школа I-IIступенів, ФАП, бібліотека, дитячий садочок.